Четвер, 28.03.2024, 17:17

Дошкілля та початкова школа

Меню сайту
Категорії розділу

Каталог статей

Головна » Статті » Мої статті

СТВОРЕННЯ ЕМОЦІЙНО-СПРИЯТЛИВИХ УМОВ ДЛЯ МОВЛЕННЄВО-КОМУНІКАТИВНОЇ АКТИВНОСТІ ДИТИНИ

Створення емоційно-сприятливих умов для мовленнєво-комунікативної активності дитини

        Одним з найважливіших завдань освіти на етапі дошкільного дитинства є виховання мовної особистості, яка адекватно, вільно і творчо застосовує мову в різних ситуаціях буття (висловлює свої думки, бажання, наміри, прохання тощо), використовуючи як мовні, так і позамовні ( міміка, жести, рухи) та інтонаційні засоби виразності. Якість мовлення залежить від рівня розвитку всіх його аспектів: звуковимови, лексичного запасу, граматичної правильності, зв’язного висловлювання. Становлення мовленнєвої особистості відбувається не в лінійній послідовності ( оволодіння звуком, граматично правильним та зв’язним мовленням, розширення словника) а в комплексному розвитку всіх компонентів мовлення. Комунікативна компетентність – це здатність користуватися рідною мовою як засобом взаємодії у товаристві людей, знаходити своє місце серед них, розуміти їх і бути зрозумілим, узгоджувати власні бажання з намірами інших учасників. Неможливо створити уніфіковане середовище, яке за змістом, формою задовольнить кожну дитину. Відмінності (статеві, індивідуальні, вікові) очевидні, що й підтверджується результатами обстеження мовних засобів та комунікативної взаємодії. Тому розвивальним є те середовище, яке пристосовується до природного темпу кожного малюка, не порушуючи його і не нівелюючи. Порівняння дітей між собою стосовно мовленнєвого розвитку, комунікативної компетентності тощо унеможливлює виокремлення дитини як неповторної особистості. Ефективнішим є створення такого середовища, серед якого кожен має право і обов’язок бути собою. Середовище буде розвивальним і комфортним для дитини за умови надання їй можливості дозувати мовленнєво-комунікативну діяльність. Отже, педагог має: наповнювати життя малюків дитячими видами і формами діяльності;

* наповнювати середовище емоційними подіями, фактами, позаяк емоції є базовими підставами психічного розвитку дитини;

* надавати можливість дитині самостійно визначати час, тривалість контактів,

* узгоджувати дозування та самодозування мовленнєвої діяльності дорослого і дитини;

* перемежовувати розширення партнерів у спілкуванні з усамітненням.

* враховувати успіх-неуспіх дитини в попередній мовленнєвій діяльності;

* визначати обсяг, час, місце, інтенсивність мовленнєвої діяльності як фрагментарно самостійної чи як складової інших дитячих видів діяльності (пізнавальної, музичної, рухової, образотворчої тощо); *передбачати взаємовплив та комплексність сфер життєдіяльності дитини, які мають мовленнєве обрамлення чи мовленнєву основу.

Важливою є адресна спрямованість мовлення, наявність співрозмовника, партнера по спілкуванню, якому адресується, дарується слово, від якого очікується емоційна чи мовленнєва реакція-відповідь. Гармонізація взаємин педагога з дитиною є основою розкриття способів мовленнєвої взаємодії зі світом природи, культури, людей та з власним світом.

      Ключовим методом формування мовлення дитини в повсякденному спілкуванні і водночас універсальною формою мовленнєвого спілкування є розмова вихователя з дітьми ( непідготовлений, імпровізований діалог). Вихователь упродовж дня постійно організовує розмову з дітьми з будь-якого приводу. Розмова має відбуватися в невимушеній, вільній, партнерській формі обміну репліками, запитаннями, поясненнями, вказівками тощо. Тематика,тривалість, зміст колективних чи індивідуальних розмов визначається ситуацією, педагогічними завданнями, бажанням дітей чи дорослого. Якщо в молодшому віці тематичне коло розмов пов’язане з тим, що безпосередньо оточує дітей,- іграшки, ігри, сім’я, стосунки з однолітками, то поступово тематика розмов розширюється за рахунок нових знань, досвіду, який діти отримують в навколишньому житті з різноманітних інформаційних джерел. У старшому дошкільному віці тематика розмов висвітлює інтереси та запити дітей: мультфільми, життя тварин, дитячі журнали, книги, які читають дітям дорослі, сімейні традиції, казкові сюжети та інше. Часто різні види самостійної діяльності діти поєднують з мовленнєвою: малюють і ведуть діалог про улюблені мультфільми, поливають квіти та наспівують улюблену пісеньку чи декламують вірш, грають в м'яча та обговорюють свої спортивні уподобання. Під час гри дошкільник може домо¬витися з іншими дітьми лише за допомогою мовлення. Спонукаючи дитину до розмови, гра сприяє її мовленнєвому розвитку. Завдання педагога не лише навчити дітей правильно грати, спілкуватися в ігровій діяльності, організовувати свій вільний час з користю, але і спостерігати за дітьми, аналізувати їх поведінку, мовлення, тактовно виправляти помилки чи заохочувати до активності.

       Особливого значення в дитячому садку набуває сюжетно-рольова гра . Саме завдяки їй відбувається найбільш інтенсивне форму¬вання всіх компонентів мовленнєвої сис¬теми, зокрема фонетики, лексики і, що дуже важливо для дітей з мовленнєвими вадами, граматики та зв'язного мовлення. У молодшому дошкільному віці тільки фрагментарно, а у середньому та старшому - вже повною мірою в дітей з'являється потреба діяти так, як дорослі, робити все самотужки. Суперечності між прагненням усе зробити самій і реальними можли¬востями спонукають дитину реалізовувати свої інтереси в сюжетно-рольовій грі. У процесі сюжетно-рольової гри в дошкільнят розвивається здатність до творення й реалізації задуму. Необхідно надавати можливість дітям самостійно обирати тему, будувати сюжет, розподіляти ролі, інакше гра втрачає своє значення і перетворюється на формальну. Педагоги лише спрямовують, підка¬зують і коригують дії гравців. Кожен етап сюжетно-рольової гри важливий і необхідний. Він потребує серйоз¬ного і вдумливого підходу з боку педагога, бо від того, наскільки ефективно діти засвоять те, про що дізналися сьогодні, залежить опанування складнішого матеріалу завтра. Вміле керівництво грою полягає в тому, щоб знайти найбільш вдалий педа¬гогічний прийом для розвитку морально цінної сюжетної лінії, корекції негативного сюжету, тактовного розв'язання конфлікту між дітьми під час розподілу ролей та логічного завершення гри. Сюжетно-рольова гра – ефективний засіб не лише мовленнєвого, а й всебічного розвитку дитини, це чудова можливість психологічного розвантаження.

      Ефективним засобом активізації мовлення дитини, засвоєння нею правил мовленнєвого етикету є прийом словесних доручень. Доручення можуть спонукати дитину до спілкування з дорослими та однолітками. Головне – допомогти дитині усвідомити спосіб мовленнєвої дії, тобто привчати дітей виражати словами свої дії. Для цього педагог дає зразок виконання доручення: «Даринко, підійди, будь ласка, до Валентини Степанівни і попроси її принести випрану та випрасувану лялькову постіль. До неї звернешся так: «Валентино Степанівно, будь ласка, принесіть випрану та випрасувану лялькову постіль». Можна замість зразка запропонувати дитині проговорити з вихователем очікувані мовленнєві дії: « Коли ти підійдеш до Валентини Степанівни, як ти скажеш? Якщо вона відповість тобі, що… - що ти тоді скажеш?» Поступово потреба в зразку відпаде і дитина самостійно обере потрібну для виконання доручення мовленнєву форму. Не менш значущим моментом у застосуванні цього прийому є так зване звітування дитини про виконання доручення. Вихователь, демонструючи щиру зацікавленість, пропонує розповісти як усе відбувалося, в особах відтворити діалог: « Даринко, розкажи, як ти поговорила із Валентиною Степанівною. Коли ти підійшла, що вона робила? Що ти їй сказала? А вона як відповіла? От бачиш, як важливо ввічливо попросити. Ти молодець. Дякую».

      Активізації мовлення сприяє також прийом створення спеціальних мовленнєвих ситуацій. Вони спрямовані на розвиток уміння домовлятися, запитувати про щось співрозмовника, дотримуватися правил мовленнєвого етикету, виказувати співчуття, висловлювати свою позицію. Наприклад: поліцейський розмовляє з дитиною, яка загубилася в супер-маркеті; діти знайомляться з новою дівчинкою, яка прийшла до дитячого садка; мама запрошує гостей на день народження тощо. Продуктивними є створені ситуації за сюжетами казок. Наприклад, мовленнєво-виховна ситуація « Як мишенята Круть і Верть допомогли Півникові зібрати зерно, намолоти із зерна борошна, замісити тісто і напекти пиріжків». Як Півникові вдалося змінити поведінку мишенят?

      Дієвим методом оволодіння комунікативно-мовленнєвими діями є ігри-драматизації. Рольові перевтілення допомагають дитині вправлятись у варіативності діалогів. Тут стануть у пригоді фольклорні діалоги, які призвичаюють до почергового відтворення сюжету – часом кумедного, однак не позбавленого інтонаційних відтінків, динаміки, мімічних проявів, варіативності сили голосу, темпу мовлення. БУЛА У ЛІСІ. - Була у лісі? - Була. - Рубала дрова? - Рубала. - Бачила вовка? - Бачила. - А боялася його чи ні? - Ні!  МАРИНКА. - Де ти стоїш? - На ринку. - Що продаєш? - Маринку. - Що хоч? - Сім куп галушок і з сливами пиріжок! Такі ігрові вправи передують драматизації складніших жанрів – казок, оповідань.

     Стимулятором мовленнєвої активності дітей є дидактична гра. Вона примушує говорити навіть мовчазних і сором’язливих дітей. Завдання педагога – допомогти дітям встановити ігрову взаємодію, наповнити її цікавим для дітей змістом, спонукати до обміну репліками, тобто до діалогу. Так, в дидактичній грі «Де відбувається розмова?» гравці діляться на пари. В кожній парі діти домовляються , яку мовленнєву ситуацію вони будуть розігрувати. Потім розігрують цю ситуацію перед іншими дітьми. Ті визначають, де відбулася розмова. Ось, наприклад: - Доброго дня. - Доброго дня. Що бажаєте замовити? - Дві порції морозива. - Вам з шоколадом чи фруктами? - З шоколадом. - Замовлення прийнято. Активізації мовлення сприяють такі ігри як лото, доміно, парні картинки, розрізні картинки, кубики, пазли. За правилами цих ігор передбачається участь у них 2-5 осіб. Хтось виконує роль ведучого, який пояснює правила, стежить за їх дотриманням.

      Великі можливості в активізації мовлення дитини мають дитячі журнали. Пізнавальні завдання, ігрові вправи, повчальні казки з проблемними запитаннями, інтелектуально-розвивальні завдання, сюрпризи, які пропонує створити журнал збуджують інтерес дитини, залучають до дії моторику дрібних м’язів, спонукають до пізнавальної діяльності а отже і пробуджують бажання дитини поділитися з кимось своїми враженнями, маленькими відкриттями, можливо сумнівами і міркуваннями, отримати підтримку.

     Збагачують словник дітей, формують граматичну правильність мовлення, допомагають оволодівати сталими мовними конструкціями народні та рухливі ігри з інтелектуальним навантаженням. За допомогою рухливих ігор діти в ранньому віці опановують першими елементами грамотності, завчають вірші, скоромовки, лічилки. Добра половина ігор (особливо народних) супроводжується піснями, примовками та приказками. Адже, якщо дитина в процесі гри, змагання співає або складно примовляє, то в неї ніколи не виробляється агресивність, зверхність, почуття переваги над іншими. Досить різноманітне місце приспівів та примовок у грі. Ними розпочинається або закінчується гра. Вони можуть пов’язувати різні частини ігрових дій, розподіляти серед дітей ролі. Діалоги дійових осіб наповнені поетичними текстами, вони багаті народними звертаннями. Ігри-пісні вчать дитину вправно володіти словом, додержуватись етичних норм поведінки, вони пробуджують мистецький хист до художнього слова, танцю й театрального мистецтва. Ряд ігор-пісень нагадують невеличкі театральні вистави, де немає сторонніх глядачів - усім учасниками відведена посильна роль. Рухливі ігри-це оптимальне поєднання двох важливих компонентів у житті дитини: руху та гри. Завдання дорослих-організувати і спрямувати дитячу діяльність так, щоб у малюків з'явився інтерес, допитливість. Граючи, діти досліджують,експериментують,встановлюють зв’язки, залежності між предметами та явищами. Тому рухливі ігри з інтелектуальним навантаженням - це вдале втілення двох пріоритетних завдань дошкільної освіти:фізичного та розумового розвитку дітей. Прикладом може бути рухлива гра з інтелектуальним навантаженням: «Сонце, повітря, вода і земля». Дорослий кидає дітям м`яч і промовляє назву однієї із стихій, а дитина повинна спіймати м`яч і, повертаючи його назад, назвати тварину,рослину,комаху,що живе в цій стихії. У грі «Вгадай, де заховано» дитині показують 3-5 іграшок. Вона розглядає і запам’ятовує їх. Після цього дитина відвертається або заплющує очі. У цей час дорослий ховає 1-2 іграшки. Потім дитина обертається, розглядає іграшки, що залишилися і пригадує, якої не стало. Після цього вона ходить по майданчику і шукає іграшку. Знайшовши іграшку, дитина називає її. Ще одна гра «Торкнись до…» передбачає вільне розташування дітей на ігровому майданчику. Дорослий говорить: «Торкнись до…синього». Діти миттю повинні зорієнтуватися у пошуках названого кольору - на одязі, обладнанні, стінах…Дитина знаходить названий колір,торкається його,залишаючись на місті. Наступні завдання - найрізноманітніші:основні кольори, форми. розміри. Навчати дітей грамоті допоможе гра «М’яч, що говорить» Дорослий кидає м`яч дитині і називає будь-яку букву. Дитина, піймавши м’яч, присідає з ним, а піднімаючись і повертаючи його, називає слово, яке починається з названої дорослим букви.

      Активізує мовлення дітей перегляд світлин та відеозаписів, зроблених вихователем. Це можуть бути зустрічі з цікавими людьми, театралізовані вистави за участю самих дітей, ранки, екскурсії, сюжетно-рольові ігри, прогулянки, відвідування музеїв, зоопарку тощо. Переглядайте та обговорюйте безцінні джерела отриманих вражень, емоцій, спогадів відтворюючи їх у мовних висловлюваннях.

      Мотивом, засобом розвитку пізнавально-мовленнєвої діяльності є спільна пізнавальна діяльність, яка передбачає мовленнєву взаємодію учасників. Дитині є привід висловитися, є кому висловитися, є на кому перевірити свої міркування. Практика організації спільної діяльності підтверджує, що у разі наявності у групі різних бажань, пропозицій чи різних варіантів вирішення, відстоюють своє рішення, ведуть за собою діти з високим рівнем пізнавально-мовленнєвих умінь (на додачу до активності та ініціативності). Діти, що мовчать (бо не можуть чи не хочуть говорити) залишаються «за бортом» чи страждають від нереалізованості. Вище сказане стосується і такої спільної діяльності, як полілог. Хоча діти дошкільного віку ще не готові вести полілог як такий, але навички участі у спільній розмові готуватимуть їх до цього у більш старшому віці. Важливий емоційний настрій пізнавально-мовленнєвої діяльності. Дорослий може підтримати настрій зацікавленості, показавши, що його об’єднує з дитиною: - відсутність однозначного зразка рішення; - спрямованість на пошук можливих шляхів рішення; - стурбованість ситуацією; - упевненість у успіху пошуку. Установці на активність і успіх в рішенні сприяють: питання – сумніви; питання – роздуми. Вони мають як би фіксувати пройдені етапи чи проміжні досягнення. Недостатня сформованість у дитини засобів пізнання, в тому числі мовлення, заважає її включенню у пізнавальну діяльність навіть при наявності потреби у ній. Якщо дитина має можливість виявити власну індивідуальність, активно включатися у спільну діяльність, насамперед за допомогою мовлення, підвищується її пізнавальна активність. Знати стає потрібним, щоб бути визнаним, значущим у власних очах, серед однолітків, для оточуючих дорослих. Пізнавально-мовленнєва діяльність дошкільників містить у собі різні види висловлювань і проходить у різних формах (діалог, монолог).Діалог відбувається під час спільної пізнавально-мовленнєвої діяльності і може носити характер розмови, бесіди чи полілогу. Їх цінність в можливості уточнення, впорядкування дитячих уявлень про навколишнє і збагачення їхнього досвіду. Діти вчаться логічно мислити, швидко пригадувати, аналізувати, висловлюватися і відстоювати власні судження і думки. Існують певні вимоги щодо керівництва пізнавальною бесідою/розмовою /полілогом (за Є. Тихєєвою)

: - вести діалог природно;

- не зловживати запитаннями і не вимагати від дітей повних відповідей;

- спонукати дітей до запитань;

- заохочувати до висловлення думок і їх оцінки;

- додержуватися основної теми/мети/проблеми;

- до кінцевих висновків та узагальнень підводити дітей непомітно, опосередковано;

- власна оцінка і узагальнення теми педагогом мають бути короткими, місткими і аргументованими.

- монолог у формі повідомлення чи міркування може бути як частиною діалогу, так і окремим результатом/продуктом пізнавальної діяльності.

      До міркувань належать: інструкції, пояснення, доведення, розмірковування. Найчастіше під час пізнавально-мовленнєвої діяльності дошкільників спостерігається змішання різних типів висловлювань: у розмову включається повідомлення; повідомлення підсумовується висновком; експериментування супроводжується міркуванням та поясненням. Існує ціла низка методичних прийомів, за допомогою яких педагоги навчають дошкільників висловлюванню. А саме: - спільне мовлення, коли вихователь починає фразу, а дитина її продовжує і закінчує; - спільні коментовані дії; - структурно-синтаксична схема у вигляді коротких початкових слів, яку дитина доповнює з власної ініціативи, відповідно до своїх інтересів і можливостей; - командний метод; - метод моделювання; - мовленнєві логічні задачі – розповіді-загадки, відповіді на які дитина може дати лише тоді, коли чітко усвідомлює закономірності та причино-наслідкові зв’язки; потребує попередньої роботи; - до пізнання і висловлювання дітей спонукають проблемні запитання; - метод розв’язання проблеми, або дерево рішень; - «мікрофон»; - робота із закритим (захованим) об’єктом; - припущення («А що було б, якби…», «Що вийде, якщо…», «Уявіть, що…») ; навчає висувати гіпотезу і моделювати уявні дії, передбачати результат; Для успішного мовленнєвого розвитку важливе значення має вся життєдіяльність дитини, яка дає можливість вправлятися у спілкуванні. Для дошкільників важливо самостійно орієнтуватися в розвивальному середовищі групи і обирати вид, форму діяльності, матеріал, партнерів.

     Середовище буде комфортним для дитини за умови, коли вона матиме змогу дозувати свою мовленнєво-комунікативну діяльність, встановлювати мовленнєву взаємодію з бажаним для неї партнером (однолітком, дорослим), визначати час і тривалість взаємодії. Цьому сприятиме наявність в групі мовленнєвого центру (осередку, куточка). Мета створення такого центру - залучати дітей до різноманітної мовленнєвої практики в процесі ігрових дій з предметами, ілюстраціями, дидактичними та розвивальними іграми і вправами, організувати спілкування дітей в різноманітних видах діяльності, які б стимулювали їх до активного мовленнєвого спілкування, сформувати в дитини активну позицію щодо мовленнєвої діяльності. Оснащення центру передбачає іграшки для моделювання сюжетів, ілюстрації, картини, набори для вправляння в мовленнєвому диханні (вітрячки, ватні кульки,паперові смужки, трубочки), інструменти з різним звучанням, диски із записами, люстерка, різні види театрів, пальчикові ігри, іграшкові тварини для звукового наслідування, атрибути для ігор-драматизацій, малюнки з артикуляційними вправами тощо. Завдання педагога в роботі з дітьми в центрі мовлення – допомогти включитися в діяльність, підтримувати позитивно-емоційну атмосферу, пропонувати завдання відповідно до індивідуальних особливостей дитини, її темпу розвитку, давати можливість обміркувати відповідь, ставити проблемні питання. На встановлення контакту, а в подальшому й на характер спілкування впливає також зовнішній вигляд партнера. Дітей варто вчити бути уважними до своєї зовнішності, помічати недоліки, вчасно усувати їх самим або звертатися по допомогу до старших. Неохайність,бруд, неприємний запах можуть відштовхнути однолітків, що звузить спілкування, унеможливить встановлення контактів. Характер спілкування дитини з однолітками значною мірою залежить від рівня прихильності до мовленнєвого партнера, тому доцільно якомога повніше розкривати чесноти кожного вихованця. Це можна принагідно зробити у повсякденні: дорослий звертає увагу на гідний вчинок, гуманну поведінку, добрі наміри, хорошу наміри. Не зайве буде провести аналогії із сюжетами художніх творів.

      Одним з основних механізмів оволодіння дітьми рідною мовою є наслідування. У дослідженнях основоположників методики розвитку мовлення дітей дошкільного віку Єлизавети Тихеєвої та Фелікса Шохіна наголошується, що діти вчаться говорити завдяки слуху та здатності наслідувати. Дошкільники говорять те, що чують, оскільки внутрішні механізми мовлення у дитини утворюються лише під впливом систематично організованого мовлення дорослих. Автор однієї з методик розвитку мовлення дошкільників Муза Алексєєва відзначає, що, наслідуючи дорослих, дитина переймає не лише всі тонкощі вимови, слововживання, побудови фраз, але й ту недосконалість і помилки, які зустрічаються в їхньому мовленні. Саме тому до мовлення педагога дошкільного закладу сьогодні ставляться високі вимоги, і проблема підвищення культури мовлення вихователя розглядається у контексті підвищення якості дошкільної освіти.

      Оволодіння мовою як засобом пізнання та способом специфічно людського спілкування є найвагомішим досягненням дитини дошкільного віку. Досягнуті результати створюють фундамент для її подальшого всебічного розвитку та дають можливість легко засвоювати програму навчання у школі.

Використані джерела:

Богуш А.М,Гавриш Н.В. Розвиток мовлення  дітей старшого дошкільного віку/ А.М.Богуш, Н.В.Гавриш. - Київ; Генеза, 2013

Богуш А.М. Мовленнєвий компонент дошкільної освіти / А.М.Богуш. - видавництво Ранок, 2013

Гавриш Н.В. Методика розвитку звязного мовлення дітей дошкільного віку/ Н.В.Гавриш. Луганськ: Альма-Матер, 2004

Гончаренко А.М. Розвиток мовленнєвої компетентності старших дошкільників/ А.М.Гончаренко.- Київ Світич. 2009

 

Категорія: Мої статті | Додав: AlexSHOP (12.12.2017)
Переглядів: 424 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: