Вівторок, 20.11.2018, 22:34

Дошкілля та початкова школа

Меню сайту
Категорії розділу

Каталог статей

Головна » Статті » Мої статті

ФОНЕТИЧНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ДОШКІЛЬНИКА

Фонетична компетентність дошкільника

методичні рекомендації

        Мовленнєвий розвиток дитини – це вагома складова і показник її психічного, розумового та емоційного розвитку. Недоліки та вади мовлення, що можуть виникнути в різні періоди дитинства, позначаються на інтелектуальному та комунікативному розвитку, руйнують особистість, спричиняють соціальну незрілість. Причини вад звуковимови у дітей дошкільного віку різні: це дефектне мовлення дорослих, що оточують дитину; це надмірний потік шумів(гучні звуки радіо, телевізора, шум вулиці, надто голосне спілкування батьків), відтак дитини втрачає натуральну природну гостроту слуху; це перенесені в ранньому віці інфекційні та інші тяжкі захворювання, що можуть викликати затримку розвитку спеціальних нервових структур слухо-мовленнєвих центрів. Однією з причин поганої вимови у дітей є зниження елементарного слуху внаслідок захворювання вуха, про що може свідчити часте перепитування «Що? Що ви сказали?» Тому вихователям і батькам варто стежити на станом слуху у дітей і за потреби звертатися до отоларинголога. Значно частіше у дітей трапляються так звані функціональні форми порушення вимови, які виникають унаслідок слабості процесу гальмування, нерідко за відсутності будь-яких анатомічних вад мовленнєвого апарата. Цим зумовлена і так звана фізіологічна недорікуватість, що характерна здебільшого для дітей молодшого дошкільного віку ( змазаність мовлення, пом’якшена вимова слів, пропуски і спотворення звуків). Вона є природним етапом у формуванні фонетичної сторони мовлення і з часом минає А коли на таку дитину впливають несприятливі умови (неправильне мовне оточення, захворювання) ці вади мови закріплюються і з часом стають звичкою говорити неправильно. Кожна мова має свої норми вимови Не можна вивчити мови, не оволодівши звуковимою. Так, на кінець п’ятого року життя більшість дошкільників мають вимовляти всі звуки рідної мови. Однак, у деяких дітей спостерігається спотворена або нечітка вимова шиплячих, свистячих чи сонорних(частіше (Р). Діти усвідомлюють це, ніяковіють, соромляться помилок у своєму мовленні, а відтак не бажають спілкуватися з дорослими і ровесниками, уникають мовленнєвих завдань на заняттях. В останні роки збільшилася кількість дітей у яких на кінець дошкільного віку залишається не сформованою фонетична компетентність, а це, в свою чергу, позначається на успіхах першокласника у навчанні, на його соціальній адаптації до шкільного життя, статусі дитини в колективі ровесників. Тому важливим завданням педагогічної діяльності є формування навичок чіткого, правильного, виразного мовлення, розвиток мовленнєвого апарату та мовленнєвого дихання, вдосконалення фонематичного слуху дитини.

Фонетична компетенція – це правильна вимова всіх звуків рідної мови, звукосполучень відповідно до орфоепічних норм, добре розвинений фонетичний слух, що дозволяє диференціювати фонеми, володіння інтонаційними засобами виразності мовлення (темп, тембр, сила голосу), здатність здійснювати звуковий аналіз та усвідомлювати звуковий склад мовлення. До 6-ти років завершується процес фонематичного розвитку дитини. Фонетична правильність мовлення залежить від правильної артикуляції та дикції. Артикуляція звуків - це правильне положення і рухи органів мовлення, необхідних для вимови певного звука. Мовний акт, що забезпечує артикуляцію звуків, здійснюється складною системою органів мовленнєвого апарату. Якщо у дитини є якісь порушення (неправильний прикус, коротка під’язикова зв’язка, рідкі зуби, заяча губа, тощо), це сприяє неправильній звуковикові. У цьому випадку потрібне втручання логопеда. Якщо всі органи функціонують нормально, при правильній організації мовленнєвого середовища, дитина легко оволодіває звуковимовою. Важливо лише забезпечувати оптимальну кількість та якість мовленнєвих контактів дитини з дорослими та однолітками. Доцільним буде використання артикуляційних вправ, які розвивають здатність дитини спостерігати за мовним апаратом та впізнавати сказане педагогом чи однолітком за артикуляцією. Наведені нижче спеціальні вправи розміщені в порядку поступового ускладнення

: • Вимова окремих звуків (слів, фраз) голосно й артикуляційно виразно;

• Вимова окремих звуків (слів, фраз) тихше й артикуляційно виразно

• Вимова окремих звуків (слів, фраз) тихо, пошепки й артикуляційно виразно

; • Артикуляційно виразне зусилля без голосової вимови звука (слова,фрази). Під час ігор-занять, режимних моментів педагог з успіхом може використовувати артикуляційну розминку, як от:* «Розмова лісу»: вітерець у лісі – ш-ш-ш; - повзе вуж у траві – с-с-с; - прилетів жук –ж ж-ж; - заспівав комарик – з-з-з; пролетів птах – шук-шук-шук; запихтів їжачок – пих-пих-пих. Дітей раннього віку, молодшого дошкільного доречним буде заохочувати до вправ та ігор із звуконаслідуванням будь-яких явищ, голосів птахів та тварин: забриніла бджілка – дз-дз-дз; загуркотів в полі трактор – р-р-р; відгукнувся на річці пароплав – л-л-л; дзюркоче вода у струмочку – дз-дз-дз; коник кричить – іго-го; мишка пищить – пі-пі-пі і т.п. Діти старшого дошкільного віку люблять промовляти чистомовки, склади, придумувати до складів своє закінчення. Вихователь може скласти їх на кожний звук - Ар-ар-ар – прилетів комар - Са-са-са – випала роса - Ур-ур-ур – біжимо за мур - Су-су-су – віджену росу Роботу над поставленням важких звуків (р,ш,г) слід здійснювати індивідуально або з трьома-чотирма дітьми у зручний для дітей і вихователя час за таким планом: 1. Розглядання картинок, у назві яких потрібний звук стояв би в необхідному положенні. 2. Пояснення та показ артикуляції звуків. Робота із дзеркалом та шпателем. 3. Промовляння складів, корекція вихователем органів мовлення. Вправи на розвиток мовленнєвого апарату. 4. Промовляння слів із певним звуком ( показ картинок, предметів). 5. Чистомовки, скоромовки на закріплення звука. 6. Ігри та ігрові вправи на закріплення правильної звуковимови.

Фонематичний слух – це вміння чітко відрізняти один звук від іншого, завдяки чому впізнаються цілі слова, відбувається розуміння мови. З допомогою фонетичного слуху дитина розрізняє смислову та виразну сторони мови. Дорослі мають чітко, виразно називати предмети, об’єкти навколишнього середовища, людей, які оточують дитину. Важливо усувати надто гучне середовище в якому дитині важко вирізнити окреме звучання. Розвитку фонематичного слуху сприяють дидактичні ігри та вправи: « Куди сховалася тиша» ( малюків просять прислухатися до звуків у різних куточках кімнати і віднайти найтихіше-саме там і сховалася тиша), «Хто покликав?»( одна дитина повертається до всіх спиною, за вказівкою вихователя хтось з дітей кличе її по імені), аналогічно проводиться гра «Далеко-близько», тільки гравець має визначити далеко чи близько знаходиться той, хто його кликав, «Повтори» (вихователь видає серію немовних звуків, а дитина повторює їх, наприклад: одне клацання язиком, два плескання в долоні, три притупування ногою; одне клацання пальцями,два плескання в долоні, одне плескання по колінах), «Луна» ( дві підгрупи, одна зображає подорожнього в горах-інша – луну «Ау-у-у-у», «Тр-р-р» « Що звучить?» ( ллється вода, шарудить папір, стукає ложечка об склянку і т.п.), «Що чути?(магнітофонний запис рипіння снігу, дверей, шелесту листя, гудіння мотору машини, звук потягу і т.п.), «Телефон»(вихователь пошепки називає предмет першій дитині і по ланцюжку назва передається до останньої дитини, яка називає слово вголос), «Про що говорить ліс(вулиця, кімната?» і т п.

Мовленнєве дихання має свою специфіку: вдих короткий , видих довгий. Немовленнєве дихання ( автоматичне дихання людини) відбувається ритмічно:вдих, видих, пауза. При цьому вдих дорівнює за тривалістю видиху. У дошкільників ще досить слабкі дихальні м’язи, малий об’єм легень, тому мовленнєве дихання у них неглибоке, вдих поривчастий, шумний, з різким підняттям плечей. Вони вдихають перед кожним словом, навіть посередині слова. Складається враження, що дитина захлинається, ковтає закінчення, невиразно читає вірш. Вихователь має навчити дитину правильного мовленнєвого дихання відповідної віку. Так, тривалість видиху в молодшій групі повинно дорівнювати фразі у2-3 слова, в середній - 2-4, у старшій – 4-5 слів. Тривалість паузи дорівнює рахунку вихователем про себе «один, два» або словам «досить, ще раз», «відпочинь,ще раз»,, після чого дитина знову робить вдих. Для розвитку мовленнєвого дихання пропонують ігри та вправи: - здування кульбаби, здування з долоні пелюсток квітів, сніжинок, листочків, папірців, кульок з вати. - прокочування силою видихуваного повітря кульок, олівців на поверхні столу. - надування бульбашок на поверхні води з допомогою трубочки. - гасіння свічки на відстані. - дмухання на пелюстки квітів: ромашки, волошки. - підтримування сніжинок, метеликів, пушинок у повітрі силою видиху. - пускання паперових та пластмасових корабликів у мисці з водою. - дмухання в порожню пляшку. - ігри «Вітерець-пустунець», «Дмухай сильніше», «Вітряк», «Метелики», «У кого далі полетить», «Гарячий чай», «Дощик», «Осінні листочки», «Сніжинки», «Нарубаємо дров»

. Кожна мова має свою систему інтонаційних засобів виразності. Інтонація – це складний комплекс засобів емоційної виразності.З допомогою інтонації ми можемо передати закінченість чи незакінченість думки, сум, радість, співчуття, подив, незадоволення, гнів. До засобів інтонаційної виразності належить мелодійність (пониження чи підвищення голосу під час вимови: ніжність, співучість, м’якість, грубість), темп (прискорення чи уповільнення передавання думки в потрібному місці), ритм (рівномірне чергування наголошених і ненаголошених складів), тембр мови, фразовий і логічний наголоси (паузи між мовними відрізками, підвищення або пониження голосу залежно від змісту вислову).Завдання вихователя: навчати дітей засобам інтонаційної виразності мовлення. В першу чергу мова самого вихователя повинна емоційно виразною. З метою засвоєння дітьми засобів виразності застосовують читання та інсценування, показ різних видів театру, ігрові прийоми, імітації, порівняння, зіставлення, спеціальні вправи. Так, показуючи різні види театру, вихователь учить дітей передавати образ дієвих осіб з допомогою міміки, жестів, постави, голосом передавати настрій, стан певного героя: прочитати вірш весело або сумно, поставити питання від імені хитрої лисички і злого вовка, промовити слова Івасика-Телесика, використовуючи різну інтонацію. Можна використовувати творчі завдання, наприклад: підійти до товариша і попросити в нього іграшку так, щоб усі могли за інтонацією зрозуміти, як саме він просить( лагідно, сердито, ввічливо, грубо, і таке інше). З метою навчання дітей виразного мовлення використовують спеціальні вправи, в яких діти повинні промовити слово з різним емоційним навантаженням, наприклад, «Миколка прийшов» ( з радістю, з подивом, із сумом, байдуже). Цінною для формування виразності мовлення є вправа «Мавпочки». Діти повторюють різні варіації сили голосу, дикції, ритм, темп, наголос, інтонацію.

Доведено, що саме в дитинстві, коли активно формуються мовленнєві зони, надзвичайно важливий вплив на їхній подальший розвиток мають імпульси, що надходять від пальців рук до кори головного мазку. Чим краще розвинуті пальчики малюка, тим легше він оволодіває мовленням. Саме тому, що рівень мовленнєвого розвитку дитини перебуває у прямій залежності від розвитку дрібної моторики, пальчикова гімнастика з дітьми набуває особливого значення. Тренування пальців рук стимулює інтенсивний мовленнєвий розвиток дитини, сприяє координації артикуляційної моторики та мовленнєвого дихання. Підчас виконання вправ, що супроводжуються віршованими рядками, у малюків формуються відчуття темпу, ритму. Розвиваються слухо-мовленнєві увага та пам'ять, що дуже важливо для оволодіння навичками виразного читання. Недаремно наші предки ще задовго до наукових відкриттів створювали для малят безліч пальчикових забавлянок та ігор-утішок, які були емоційно забарвлені, несли енергетичний заряд добра і любові. Талантом народної педагогіки створено низку дитячих потішок, серед яких «Сорока-ворона», «Куй, куй чобіток», «Ладки-ладусі», «Тосі,тосі,гуси в горосі» займають почесні місця, а дитина насолоджується рухом, можливістю управляти звуком і вслухатися в його мелодію. Будь-які вправи є ефективними тільки за умови регулярності занять. Отже, робота з розвитку дрібної моторики має бути системною, варто проводити її щоденно 5-7 хвилин. Пальчикова гімнастика складається з системи вправ і фігур, які передбачають навантаження на різні групи м’язів рук, розвивають уміння утримувати певну позу, чергувати напруження й розслаблення м’язів. Спочатку усі вправи виконуються повільно. Необхідно стежити, щоб дитини правильно відтворювала положення кисті або пальців і правильно переключалася з одного руху на інший

. Метелик

Літечко тепле (Руки ліктями спираються на стіл)

Настало і знову (Кисті рук, перехрещені у зап’ястях)

Літають метелики – рухаються вгору-вниз.)

Крильця шовкові.

Раки

Ходять раки-небораки в глибині, (Вказівний і середній пальці)

Мають гострі, ніби ножиці, клешні.( Кисті  обох рук імітують рухи – клешні-ножиці. Долоні обернені донизу)     

      Основним вправам пальчикової гімнастики дано умовні назви для ігрового унаочнення та зручності опису. У роботі з ними доцільно використовувати сигнальні картки з предметними малюнками, при цьому є дуже важливим мовленнєве оформлення пальчикової гімнастики, промовляння коротких віршів, коментування та використання різноманітних ігрових прийомів.

Навчання дітей звуковому аналізу слова - одне із завдань по формуванню фонетичної компетенції дошкільника. Ознайомлення із звуком та послідовним здійсненням аналізу слова починається ще з молодшого дошкільного віку: малюки, граючись, наслідують звучання об’єктів і предметів із найближчого середовища, вивчають міні-вірші, чистомовки, потішки, примовки. Традиційно склалася така послідовність звукового аналізу слова:

• дитина розглядає реальний чи іграшковий предмет або його площинне зображення;

• називає те, що бачить

; • педагог повільно та інтонаційно виразно промовляє слово-назву предмета;;

• педагог і дитина разом повторно промовляють слово;

• увага дитини фіксується на тому, що слово складається з окремих звуків, розміщених у певні послідовності; змінивши її можна змінити й слово;

• розглядається схема звукового аналізу слова;

• вивчається послідовність звуків у слові;

• звуки позначаються фішками на схемі;

; • визначається місце заданого звука у схемі;

• характеризується кожний звук.

      В реалізації завдань мовленнєвого розвитку вихователі мають дотримуватися принципу наскрізного планування і реалізації завдань, спрямованих на формування мовленнєвої компетентності дошкільника на заняттях з усіх розділів програми: природи, розвитку мовлення, художньої літератури, математики, ознайомлення з довкіллям, в процесі ігрової, трудової, предметної, рухової діяльності. Оволодіння рідною мовою, як засобом пізнання і способом специфічного людського спілкування, є найбільш вагомим досягненням дошкільного дитинства.

Література: Богуш А.М Мовленнєвий компонент дошкільної освіти, вид-во «Ранок», 2011 Березіна О.М. Павловська Т.О. Мовні ігри та забави, методичний посібник, Тернопіль, 2004 Боровик І.Г. Тренують пальчики малята, щоб гарно розмовляти, вид-во «Ранок»,2011 Гончаренко А.М. Розвиток мовленнєвої компетентності старших дошкільників навчально-методичний посібник, Київ, Світич, 2009 Горбатюк Т.А. «Формування правильної звуковимови у дітей старшого дошкільного віку», журнал «Дошкільний навчальний заклад» №7(31) ,2009, ст.2. Нечай С. «Вводимо дитину у світ звуків», журнал «Дошкільне виховання» №6, 2009, ст22

Категорія: Мої статті | Додав: AlexSHOP (27.02.2017)
Переглядів: 588 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: